Сьогодні – день, який народився не зі свята, а з боротьби.
140 років тому, 1 травня 1886 року робітники Чикаго вийшли на страйк з одним гаслом: «Вісім годин на роботу, вісім годин на відпочинок, вісім годин на те, що ми забажаємо». До того люди були змушені працювати по 15–20 годин на день за жахливих умов та мізерну платню.
Їх не почули одразу. Страйк придушили силою. Але у 1889 році 1 травня було проголошено днем підтримки працівників на згадку про події в Чикаго і відтоді цей день став символом того, що права не дають, їх здобувають.
В Україні День праці вперше відзначили у Львові – у 1890 році, у знак солідарності з робітниками Європи та Америки.
Сьогодні ми пам’ятаємо, чого коштували речі, які здаються нам звичними: 8-годинний робочий день, відпустка, лікарняний, безпека на виробництві. Це не подарунок. Це результат десятиліть боротьби таких самих людей, як ми.
Профспілка – це голос тих, хто працює. І поки є ті, хто готовий його підняти – права захищені.
