ПРИБУТОК, А НЕ ЗАРОБІТНА ПЛАТА, ПОСИЛЮЄ ІНФЛЯЦІЮ ТА КРИЗУ ВАРТОСТІ ЖИТТЯ. У ВІДПОВІДЬ НА ЦЕ ЄС МАЄ ПОСИЛИТИ КОЛЕКТИВНІ ПЕРЕГОВОРИ.

У міру того, як інфляція вибухає у всій Європі, політики стоять перед вибором. Вони можуть поділити тягар кризи вартості життя між усіма членами суспільства або залишити розплачуватись за нього трудящим.

У цьому контексті неоліберали піднімають галас про загрозу «спіралі цін на заробітну плату. На їхню думку, люди, які працюють, повинні погодитися на реальне зниження заробітної плати, щоб уникнути подальшого підвищення цін. Насправді ми стикаємося з протилежним явищем: спіраллю “прибуток-ціна”.

Домінуючі корпорації піднімають ціни вище за інфляцію і перерозподіляють рекордні прибутки вгору. Нещодавнє дослідження британської профспілки Unite показало, що у 2021 році прибуток найбільших компаній Великобританії зріс на 73 відсотки. Як сказала Барбара Тейбер, голова профспілки GPA в Австрії, «незважаючи на кризу, надбагаті стали ще багатшими, про що в унісон свідчать останні дані та дослідження».

Прибутки стимулюють кризу вартості життя

Звичайно, є фактори, що не піддаються безпосередньому контролю, які викликали стрибок інфляції. Руйнування ланцюжків поставок через пандемію та вторгнення Росії в Україну, безсумнівно, є ключовими факторами інфляції. Але саме прибутки, а не зарплати справді посилюють кризу вартості життя.

Розгляньмо конкретний приклад. Нещодавно UNI Europa вивчила ситуацію в компанії Metsä Board, яка виготовляє картонну упаковку. У першому кварталі 2022 року вона зафіксувала найвищий прибуток за всю свою історію, а маржа прибутку за останні два роки майже подвоїлася. Тим часом витрати на персонал фактично знизилися на 7,7 відсотка від загальних витрат (з 13 відсотків від витрат у 2020 році до 12 відсотків у 2021 році).

Європа перебуває в гіршому становищі для досягнення справедливого результату, ніж будь-коли у післявоєнний період.

Перерозподіл доходів від працівників на користь прибутку та накопичення багатства небагатьма є соціально несправедливим та економічно неспроможним. Наприклад, у випадку з Metsä Board 15-відсоткове збільшення витрат на персонал призвело б лише до 1,8-відсоткового зростання витрат, при цьому витрати цих працівників залишалися б у їхніх місцевих спільнотах. Дозвіл корпораціям скорочувати реальну заробітну плату призведе лише до зниження попиту та подальшої дестабілізації нашої економіки.

Зміцнення колективних переговорів

Вступаючи в цю кризу, Європа перебуває в гіршому становищі для досягнення справедливого результату, ніж у повоєнний період. За останні два десятиліття здатність працівників укладати колективні договори зазнала нападів по всій Європі. Від Ірландії до Румунії закони було ліквідовано. Навіть у оплоті Північного регіону корпорації прямо націлилися на структури колективних переговорів, які послідовно забезпечували загальне процвітання. Наприклад, у Фінляндії робітники звинуватили транснаціональну корпорацію UPM, яка працює в лісовій промисловості, у зраді, коли керівництво в односторонньому порядку анулювало колективні переговори з працівниками “білих комірців”.

Дехто вкаже на винятки. У Німеччині промислові прибиральники та їх профспілка IG BAU нещодавно досягли підвищення заробітної плати для 700 000 осіб у цьому секторі на рівні інфляції. Найнижче оплачувані працівники отримали найбільше підвищення зарплати – на 12,6 відсотка. Зростання цін найбільше зачіпає найбідніших, і цей приклад показує, наскільки важливими є колективні переговори для того, щоб поставити солідарність в основу європейської відповіді на кризу вартості життя. Однак, на жаль, це скоріше виняток, ніж правило.

Інститути Європейського Союзу не можуть залишити боротьбу за справедливість на розсуд самих працівників та їхніх профспілок.

По всій Європі, схоже, ми станемо свідками збільшення числа та частоти страйків. Особливо це стосується тих країн, де колективна влада трудящих придушувалася найбільше. Люди справедливо відмовляються нести весь тягар інфляційної кризи, тоді як інші пожинають рекордні прибутки на їхніх спинах. Низька заробітна плата за умов стрімкої інфляції вже викликає хаос в аеропортах по всій Європі. Якщо не буде досягнуто більш справедливого співвідношення сил, це буде лише початок.

Інститути Європейського Союзу не можуть залишити боротьбу за справедливість на розсуд самих працівників та їхніх профспілок. Проект директиви про адекватну мінімальну заробітну плату має правильні амбіції. Його мета – 80-відсоткове охоплення колективними переговорами всіх держав-членів – є обнадійливим знаком

Але з глибоким невдоволенням, що назріває, необхідно боротися на повну силу – і зміцнення колективних переговорів має стати для цього пріоритетом номер один у політиці. Як основний інструмент, за допомогою якого працівники можуть вимагати підвищення заробітної плати, він матиме вирішальне значення для справедливого розподілу тягаря поточної кризи.

Ще гірше, що державні гроші підживлюють гонку на знос за демократію в дії. Порушені ЄС правила державних закупівель стимулюють компанії придушувати колективні переговори. Ставлячи низьку ціну вище за всіх інших критеріїв відбору, державні органи винагороджують ті компанії, які готові ухилятися від переговорів і найсильніше тиснути на працівників.

Європейська відповідь

Тепер ЄС має показати приклад. Найпростіший спосіб зміцнити колективні переговори – це державні закупівлі. Державні витрати на товари та послуги приватних компаній становлять колосальні 14 відсотків ВВП ЄС. Ці гроші нині сприяють підриву колективних переговорів. Саме правила державних закупівель ЄС задають тон у цьому питанні, ставлячи найнижчу ціну понад усе.

Поділ тягаря інфляції може бути досягнутий лише за умови зміни балансу сил.

Натомість правила закупівель ЄС мають закласти основу пристойності для кожного працівника приватного сектору, який працює за державним контрактом. Цього можна досягти шляхом простої, але глибокої зміни правил: дозволивши доступ до державних грошей лише тим компаніям, у яких працівники уклали колективні договори, працівники отримають інструменти, необхідні для боротьби з кризою вартості життя. І профспілки, і депутати Європейського парламенту дедалі активніше наполягають на цьому рішенні. Громадські гроші, гроші, які робітники платять у вигляді податків, не повинні використовуватися для фінансування компаній, які підривають наші робочі місця та добробут суспільства.

Поділ тягаря інфляції може бути досягнутий лише за умови зміни балансу сил. Сильніше разом – таке гасло Європейського союзу. Він має перетворити ці слова на дії, просуваючись вперед через колективні переговори.