У сучасному глобалізованому світі, де мобільність робочої сили стає визначальним чинником економічного розвитку, питання визнання професійних кваліфікацій набуває особливої ваги. Для працівників це можливість реалізувати свій професійний потенціал за межами країни походження, а для держав – шлях до забезпечення ефективного функціонування ринку праці, розвитку людського капіталу та інтеграції в міжнародні економічні процеси.
У Європейському Союзі визнання професійних кваліфікацій є однією з ключових умов вільного пересування осіб і надання послуг. Саме з цією метою у 2005 році була прийнята Директива 2005/36/ЄС, яка встановлює спільні правила та механізми визнання професійної підготовки в межах ЄС. Її подальше оновлення, зокрема шляхом Директиви 2013/55/ЄС, відображає сучасні виклики, пов’язані з цифровізацією, зміною ринкових потреб та необхідністю забезпечення якісних і безпечних послуг для громадян.
Для України, яка рухається шляхом європейської інтеграції, імплементація положень Директиви 2005/36/ЄС є важливою частиною зобов’язань у рамках Угоди про асоціацію. Визнання українських професійних кваліфікацій у державах-членах ЄС відкриває нові можливості для громадян, сприяє інтеграції українських фахівців у спільний європейський ринок праці, а також формує основу для взаємного визнання та економічного зближення. Водночас національна система визнання кваліфікацій потребує глибокого перегляду, інституційного зміцнення та узгодження з європейськими стандартами.
У цьому контексті аналіз положень Директиви 2005/36/ЄС, європейських практик її реалізації та поточного стану українського правового поля є необхідним кроком для формування цілісної політики, орієнтованої на доступність професій, мобільність, взаємну довіру та підвищення якості праці в Україні та за її межами.
2. Основні положення Директиви 2005/36/ЄС (з урахуванням змін Директивою 2013/55/ЄС)
Директива 2005/36/ЄС[1] Європейського Парламенту та Ради про визнання професійних кваліфікацій, із змінами, внесеними Директивою 2013/55/ЄС[2], є ключовим нормативно-правовим актом, що забезпечує вільний рух фахівців у межах Європейського Союзу. Її метою є гармонізація процедур визнання професійної кваліфікації, отриманої в одній державі-члені ЄС, для доступу до регульованих професій в іншій державі.
Директива охоплює три основні механізми:
Поняття «регульованої професії» є центральним у Директиві. Регульована професія – це професія, доступ до якої або її здійснення прямо або опосередковано обумовлені наявністю певної професійної кваліфікації, встановленої національним законодавством. Визнання стосується лише таких професій; для нерегульованих сфер застосовуються інші механізми (наприклад, ринок праці або внутрішні вимоги роботодавців).
Важливим нововведенням, запровадженим Директивою 2013/55/ЄС, є професійна картка ЄС (European Professional Card, EPC). Це електронний сертифікат, що дозволяє фахівцям подавати документи на визнання кваліфікацій онлайн через систему IMI (Internal Market Information System), спрощуючи процес, прискорюючи розгляд заяв і зменшуючи адміністративне навантаження. EPC наразі доступна для обмеженої кількості професій (медсестри загального профілю, фармацевти, фізіотерапевти, гірські провідники та рієлтори).
Ще однією важливою опцією, закріпленою у Директиві, є тимчасове або випадкове надання послуг. Особи, які мають право здійснювати професію в одній державі-члені, можуть тимчасово або одноразово здійснювати ту ж професію в іншій державі без формального визнання кваліфікацій, але за певних умов (наприклад, за попереднього повідомлення). Це правило покликане забезпечити гнучкість для осіб, які не планують довготривалу діяльність за кордоном, але надають послуги на ротаційній або проектній основі.
Особлива увага в Директиві приділяється ролі компетентних органів. Кожна держава-член зобов’язана призначити органи, відповідальні за прийом заяв, перевірку документів, взаємодію через IMI та ухвалення рішень щодо визнання. Ці органи повинні діяти в чітко встановлені строки (як правило, до 3 місяців після отримання повного пакета документів), а заявник має право на оскарження рішень.
Також Директива визначає вимоги до освіти, стажу і безперервного професійного навчання. У контексті автоматичного визнання, вона передбачає гармонізовані мінімальні стандарти тривалості навчання, академічного змісту та практичної підготовки. Для професій з динамічними вимогами, таких як медицина, додатково встановлюється вимога постійного професійного розвитку як частини підтримки належного рівня кваліфікації.
Таким чином, Директива 2005/36/ЄС з її оновленням є комплексним і гнучким інструментом, що дозволяє забезпечити баланс між свободою пересування і необхідністю гарантувати якість професійних послуг на території Європейського Союзу. Її належна імплементація в українське законодавство є важливою умовою для сприяння працевлаштуванню українських фахівців у ЄС та підвищення конкурентоспроможності національної системи кваліфікацій.
3. Європейські практики реалізації: короткі приклади з країн-членів
У процесі реалізації положень Директиви 2005/36/ЄС країни-члени Європейського Союзу продемонстрували різноманітні підходи до організації механізмів визнання професійних кваліфікацій, враховуючи власні інституційні традиції, потреби ринку праці та адміністративні можливості.
Зокрема, Польща[3][4], Румунія[5] та Литва[6] зробили акцент на створенні прозорих та відкритих реєстрів регульованих професій, що дозволяють громадянам та органам влади чітко розуміти, які професії підлягають регулюванню на національному рівні. У Польщі, наприклад, Міністерство розвитку та технологій веде офіційний перелік регульованих професій із зазначенням відповідних законодавчих актів та компетентних органів. Аналогічні реєстри функціонують і в Литві та Румунії, дозволяючи уникати плутанини та підвищуючи юридичну визначеність для заявників.
Франція[7][8] та Італія[9][10] пішли шляхом цифровізації процедур визнання, що значно спростило процес подання документів, взаємодії з компетентними органами та моніторингу статусу заяв. У Франції існує єдиний портал для подання заяв на визнання професійних кваліфікацій, що дозволяє обробляти заявки в короткі строки. В Італії функціонують спеціалізовані платформи для окремих секторів (медицина, освіта, технічні спеціальності), що дозволяють враховувати специфіку кожної професії. Обидві країни демонструють успішний приклад використання ІТ-інструментів для зниження адміністративного навантаження та підвищення прозорості процедур.
У Німеччині[11][12] провідну роль у системі визнання відіграють професійні палати (наприклад, Торгово-промислові палати, медичні або інженерні палати), які часто виконують функції компетентних органів. Їхні технічні комітети забезпечують експертну оцінку кваліфікацій, що подаються на визнання, на основі порівняння з вимогами німецької системи освіти та професійної підготовки. Такий підхід дозволяє поєднувати адміністративну ефективність із глибокою фаховою експертизою.
Попри досягнення, у багатьох країнах ЄС досі залишаються системні проблеми, пов’язані з дублюванням перевірки дипломів, надмірною бюрократизацією процедур та затримками у прийнятті рішень. Зокрема, в деяких випадках заявників змушують проходити і академічне, і професійне визнання, навіть коли їхня кваліфікація вже була попередньо оцінена. Також існує проблема нерівномірності процедур між регіонами або галузями, що створює перешкоди для реального забезпечення свободи пересування фахівців у межах ЄС.
Таким чином, досвід країн-членів ЄС демонструє як успішні моделі реалізації положень Директиви 2005/36/ЄС, так і ті сфери, які потребують подальшої уніфікації, спрощення та цифровізації. Для України вивчення цих практик є надзвичайно важливим при розробці власної стратегії імплементації європейських підходів до визнання професійних кваліфікацій.
4. Стан правового та інституційного регулювання в Україні
Україна має розвинену, але фрагментовану систему визнання кваліфікацій, яка охоплює як академічне, так і професійне визнання. Проте її архітектура ще не повністю відповідає європейським принципам, закладеним у Директиві 2005/36/ЄС. Наразі національне законодавство передбачає низку процедур визнання, залежно від мети (освітньої, трудової або міграційної), що створює додаткові бар’єри як для громадян України, так і для іноземців, які прагнуть реалізувати своє право на доступ до професій.
Чинне законодавство охоплює, зокрема:
Ключові інституції, залучені до процесу:
Разом з тим, наявна проблема подвійного регулювання, коли освітні та професійні вимоги не узгоджуються між собою. Наприклад, освітній диплом може бути визнано, однак без доступу до професійної діяльності через відсутність процедури підтвердження права на практику. Це стосується, зокрема, таких сфер, як медицина, право, інженерія, де необхідна не лише формальна освіта, а й дозвіл на здійснення професійної діяльності.
Бар’єри для іноземців у доступі до професій в Україні залишаються значними. По-перше, лише обмежена кількість професій має чітко визначені вимоги до іноземних фахівців. По-друге, відсутній єдиний онлайн-інструмент або реєстр, який дозволив би зрозуміти статус професії (чи вона регульована), механізми допуску, відповідальні органи. По-третє, бюрократичність процедур, тривалість розгляду заяв і нестача інформації українською або англійською створюють серйозні перешкоди для іноземних фахівців.
Українські громадяни також зіштовхуються з труднощами під час визнання своїх кваліфікацій за кордоном. Бракує системного моніторингу, скільки кваліфікацій визнаються у державах-членах ЄС, які типові відмови та де українські стандарти найбільше не відповідають європейським.
Таким чином, для успішного зближення з європейськими стандартами у сфері мобільності та визнання кваліфікацій Україна має зосередитися на створенні прозорої, єдиної, цифровізованої системи, що узгоджуватиме освітні та професійні вимоги та забезпечить правову визначеність для всіх зацікавлених сторін.
5. Виклики гармонізації з acquis communautaire
Стан інтеграції українського законодавства в сфері визнання професійних кваліфікацій свідчить про суттєві дисбаланси, що потребують системного вирішення для гармонізації з acquis communautaire.
По-перше, в Україні досі відсутній єдиний реєстр регульованих професій, який би забезпечував прозорість та визначеність. Замість цього існує фрагментарний підхід, де оцінка прав на професію часто здійснюється на рівні окремих міністерств або галузевих органів – це створює правову невизначеність як для заявників, так і для іноземних партнерів[15].
По-друге, країна не сформувала чітко визначені компетентні органи, відповідальні за визнання професійної кваліфікації. Процедури можуть здійснюватися через вищі навчальні заклади, Міносвіти, Нацагентство з кваліфікацій або профільні асоціації, що породжує дублювання і неузгодженість між інституціями[16].
По-третє, Україна не має розвиненої цифрової системи визнання, подібно до EPC чи IMI в ЄС. Хоча існує ENIC‑мережа та e‑система реєстрації рішень про нострифікацію, вона поки що відокремлена від прозорих функцій електронного державного управління. Це уповільнює процес, підвищує бюрократичні витрати і збільшує ризик помилок.
Ще одна проблема – це відсутність процедур автоматичного визнання кваліфікацій у багатьох регульованих секторах. Україна формально впровадила поняття «автоматичного визнання» у законодавстві 2022 року, але на практиці це поширюється лише на обмежений перелік професій, без чіткого алгоритму взаємного визнання з ЄС[17].
І нарешті, існує суттєва неузгодженість термінів, понять та процедур між українськими нормативними актами та стандартами ЄС. Це робить практичну взаємодію складною: заявники часто стикаються з різними критеріями оцінки “рівноцінності” кваліфікацій, неоднозначними підходами до «компенсаційних заходів» та неоднорідними нормами в кожній галузі.
У підсумку, для наближення до стандартів acquis communautaire Україні необхідно створити єдиний, цифровий реєстр регульованих професій, чітко визначити інституційну відповідальність, запровадити автоматичне визнання у ключових секторах, а також здійснити уніфікацію термінології й процедур на основі європейської практики. Це дозволить суттєво покращити мобільність фахівців, зменшити адміністративні бар’єри та підвищити довіру до визнання кваліфікацій.
6. Пріоритетні напрями адаптації національної системи до європейських підходів
Для ефективної гармонізації української системи визнання професійних кваліфікацій із acquis communautaire та зокрема з положеннями Директиви 2005/36/ЄС, Україні необхідно здійснити низку послідовних та взаємопов’язаних кроків на рівні законодавчого, інституційного та інформаційного забезпечення.
Насамперед слід розробити та затвердити офіційний електронний реєстр регульованих професій, який має бути публічно доступним та містити повний перелік професій, що підпадають під спеціальне регулювання, із зазначенням нормативно-правових актів, компетентних органів та умов доступу до професії. Такий реєстр має стати центральним інструментом забезпечення правової визначеності як для українських, так і для іноземних заявників, а також для державних органів, роботодавців і освітніх установ.
Другим кроком має стати ухвалення рамкового закону про визнання професійних кваліфікацій, який би інтегрував ключові положення Директиви 2005/36/ЄС, у тому числі положення щодо автоматичного визнання, компенсаційних заходів, поняття рівноцінної кваліфікації, а також спеціальні режими для тимчасового надання послуг. Закон має передбачити взаємозв’язок між освітніми та професійними вимогами, що особливо актуально для України з огляду на фрагментованість регулювання між освітнім та трудовим законодавством.
Окремої уваги потребує визначення компетентних органів для кожної групи професій, які будуть відповідальними за прийняття рішень щодо визнання, проведення експертизи документів, встановлення необхідних компенсаційних заходів або організацію іспитів. Такий розподіл повноважень має бути закріплений у нормативних актах та супроводжуватися міжвідомчою координацією з боку центрального органу виконавчої влади, наприклад, Міністерства економіки або Національного агентства з питань кваліфікацій.
Паралельно слід розробити механізми як автоматичного, так і індивідуального визнання кваліфікацій. Автоматичне визнання може застосовуватися до професій, де існують чітко визначені європейські мінімальні вимоги до освіти та стажу (наприклад, лікарі, фармацевти, архітектори), тоді як індивідуальне – для інших регульованих професій, із урахуванням принципу пропорційності та з обов’язковим зазначенням процедури оцінювання.
Ключовим інструментом сучасного адміністрування має стати цифрова платформа, яка забезпечуватиме подання електронних заяв, завантаження сканів документів, комунікацію з компетентними органами та відстеження статусу розгляду в режимі реального часу. Цей інструмент має бути інтегрований з наявними реєстрами (наприклад, Єдиною державною електронною базою з питань освіти) та сумісний з майбутніми системами ЄС (наприклад, IMI – Internal Market Information System).
Останнім, але не менш важливим елементом є інформаційна та просвітницька кампанія, орієнтована на громадян, професійні об’єднання, профспілки, роботодавців і працівників органів влади. Її метою є підвищення обізнаності щодо прав на визнання, процедур подання заяв, особливостей регульованих професій і потенційних змін законодавства. Така кампанія має використовувати онлайн-ресурси, публічні заходи, роз’яснювальні буклети, а також залучати соціальних партнерів до поширення інформації в галузях.
У сукупності, ці кроки створять передумови для створення прозорої, ефективної та європейськоорієнтованої системи визнання професійних кваліфікацій в Україні, що сприятиме трудовій мобільності, розвитку внутрішнього ринку праці, а також забезпеченню виконання Україною зобов’язань у межах євроінтеграційного процесу.
Висновки
Узагальнюючи проведений аналіз, можна зробити висновок, що питання визнання професійних кваліфікацій є не лише техніко-адміністративною проблемою, а й стратегічним викликом для України на шляху до європейської інтеграції. Директива 2005/36/ЄС визначає чіткі стандарти та механізми визнання, які вже довели свою ефективність у межах ЄС. Практичні приклади з Польщі, Франції, Німеччини та інших країн свідчать про важливість комплексного підходу: від створення відкритих реєстрів і визначення компетентних органів і до цифровізації процесів і уніфікації термінології.
Україна наразі має розгалужену, але фрагментовану правову та інституційну базу, яка не забезпечує належної прозорості, передбачуваності та ефективності. Відсутність єдиного електронного реєстру регульованих професій, неузгодженість освітніх і професійних вимог, брак цифрових інструментів та слабка комунікація із заявниками – усе це формує бар’єри як для іноземних громадян, так і для українців, які прагнуть реалізувати свої професійні права як в Україні, так і за кордоном.
Переорієнтація на європейські підходи потребує не лише адаптації законодавства, а й глибокого переосмислення принципів взаємодії держави, роботодавців, освітніх установ і професійних спільнот. Лише за умов системних змін включно з нормативною уніфікацією, інституційною координацією, цифровізацією процедур та активною інформаційною підтримкою можна буде забезпечити належне функціонування системи визнання кваліфікацій, здатної відповідати потребам ринку праці, захищати права заявників та сприяти євроінтеграційним прагненням держави.
Катерина СУЄТІНА, залучений експерт
[1] https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/984_013-05#Text
[2] https://eur-lex.europa.eu/eli/dir/2013/55/oj/eng
[3] https://www.biznes.gov.pl/en/portal/001822
[4] https://nawa.gov.pl/en/recognition/recognition-for-professional-purposes/practicing-regulated-professions
[5] https://cnred.edu.ro/en/guide-for-the-recognition-of-professional-experience-and-of-qualifications-acquired-abroad
[6] https://skvc.lrv.lt/en/qualification-recognition/recognition-in-lithuania/
[7] https://europa.eu/youreurope/citizens/work/professional-qualifications/european-professional-card/index_en.htm
[8] https://www.france-education-international.fr/en/expertises/enic-naric?langue
[9] https://europa.eu/youreurope/business/human-resources/cross-border-posted-workers/recognition-qualifications/index_en.htm
[10] https://www.maklarsamfundet.se/sites/default/files/inline-files/european-professional-card_en.pdf
[11] https://www.anerkennung-in-deutschland.de/html/en/pro/eu-recognition-directive.php
[12]https://www.oktatas.hu/pub_bin/dload/kepesitesek_elismertetese/Professional_recognition_EU_2022.pdf
[13] https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2145-19#Text
[14] https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0614-15#Text
[15] https://science.iea.gov.ua/en/2023_4en_40-57
[16] https://enic.in.ua/attachments/digest_06_24_en_ln.pdf
[17] https://enlargement.ec.europa.eu/document/download/1924a044-b30f-48a2-99c1-50edeac14da1_en?filename=Ukraine+Report+2024.pdf
* надсилаємо тільки корисну інформацію / * ваші данні не потраплять до третіх лиць
