Інтерв’ю з Головою Федерації профспілок України Сергієм Бизовим

– Минуло два з половиною місяці з часу обрання Вас Головою ФПУ. Ви не новачок у профспілковому русі, маєте авторитет у профспілковому середовищі. Що стало для Вас найбільшою несподіванкою на новій посаді? З яким опором чи «бюрократичною традицією» уже довелося зіштовхнутися?

– Мені складно говорити про бюрократичні складові. Я вважаю, що не це є основою профспілкової роботи. Найбільшою несподіванкою і розчаруванням для мене був внутрішній розбрат, коли окремі профспілкові керівники, які мають представляти інтереси людей праці, представляють власні амбіції. І я, як керівник, зіштовхуюсь з їхніми амбіціями, замість підтримки реальних справ.

Чому я про це говорю? Тому що їхні профспілки та профспілковий рух на місцях не підтверджує те, що лунає з їхніх вуст у бік ФПУ і мене особисто як Голови ФПУ. На місцях люди прагнуть єдності та хочуть не просто зберегти ФПУ, а ще й посилити її. Проте я бачу й позитивну динаміку. Для багатьох ці 2,5 місяці, що я очолюю ФПУ, стали певним імпульсом для того, щоб переконатися, що так, як було раніше, уже ніколи не буде.

– Ви розпочали системну роботу з оптимізації діяльності найчисельнішого профоб’єднання країни. З чого почали і чому саме з цього?

– По-перше, відбулися певні кадрові зміни: розпочав роботу новий заступник Голови ФПУ, призначено нового керівника департаменту правового захисту працівників, а також залучено досвідченого спеціаліста з державним управлінським досвідом до роботи з кадрами. Наразі триває оптимізація структури апарату ФПУ.

За моєї ініціативи Президія прийняла рішення про запровадження інституту радників Голови ФПУ. Але головне питання: хто на цих посадах працюватиме. Якщо говорити про нового керівника правового департаменту, то він останні 10 років працював у Мінекономіки та Мінсоцполітики, обіймаючи високі посади, зокрема, працюючи над проєктом нового Трудового Кодексу. Мої радники – це професіонали, які обіймали високі керівні посади у Генеральному Штабі, Офісі Президента України, Конституційному Суді, Верховному Суді, тобто це люди високого фахового рівня. Мене запитують працівники апарату, як вони будуть працювати у нас за невеликі зарплати? Наш підхід такий, по-перше, у майбутньому для всіх працівників апарату ми будемо підвищувати зарплати, а, по-друге, ці люди прийшли сюди не за зарплатами, вони прийшли стати пліч-о-пліч з нами, з інституцією, перед якою сьогодні стоїть серйозний виклик щодо захисту прав працівників.

– Які три головні виклики стоять сьогодні перед українськими профспілками? І яка, на Вашу думку, їхня головна місія у суспільстві?

– Перший виклик – профспілковий рух в Україні має бути єдиним, монолітним. Наше майбутнє не просто у форматі СПО, а в єдиній структурі. Всі, хто відпали, розкололись, від’єднались або ще не увійшли до ФПУ, повернуться, і стануть у стрій. Тільки так ми зможемо захистити працівників. Другий – понад 500 тис. військових, які сьогодні служать у ЗСУ. Це ж не кадрові військові, а працівники, які працювали до початку повномасштабного вторгнення рф на територію України на своїх робочих місцях. Першою хвилею вони йшли добровольцями, а інших призвали. І це наша з вами робота, – і у воєнний час, і після війни – сприяти соціальній адаптації працівників-ветеранів, яка буде більшою мірою відбуватися у трудових колективах. Яким буде формат цієї реабілітації? Для ветерана стане стрес після війни повернутись на своє робоче місце. Але найбільший стрес буде для тих, хто напряму не був дотичним до війни – для більшості рядових працівників, але, які жертовно працювали на перемогу, перебували на своїх робочих місцях, інколи під обстрілами. Роль профспілок у цьому процесі, як можливого медіатора – це примирення різних прошарків суспільства, яке лежатиме на наших плечах. Нам необхідно буде ще і людей «зшивати», не тільки увесь профспілковий рух, а й рядових членів профспілок.

– Тепер про місію профспілок. Колись казали, що профспілка супроводжує людину «від колиски до могили», а сьогодні, коли все змінилося, якою Ви бачите головну місію профспілок?

– Працювати у профспілках – це завжди почесно, коли ти своє життя присвячуєш захисту інших. Можна бути адвокатом, і заробляти, а у профспілковій роботі люди працюють, переважна більшість навіть на громадських засадах, захищаючи інших, жертвуючи власним життям, іноді відриваючи себе від родини. На мій погляд, посилення профспілкового руху може відбутися тільки за умови індивідуального членства у профспілці. При чому колективний договір буде зберігатись у Трудовому кодексі саме колективним, при цьому саме членство – індивідуальним, щоб голова ППО міг безпосередньо працювати з кожним членом профспілки, ось тоді така система може працювати.

– Часто профспілки критикують за відірваність від потреб простих працівників, особливо у приватному секторі та IT-сфері. Як Ви плануєте змінити цю ситуацію?

– Я бачу, як можна це змінити на місцях. У нас, зазвичай, уся відповідальність перекладається на голову ППО, де він має сам все з’ясовувати, але йому одному не під силу все зробити. По-друге, щодо постійного листування, використовую такий термін – «ручного режиму». Наприклад, як керівник ФПУ, сьогодні працюю більшою мірою у «ручному режимі». Тому що, поки готуватимемо лист, я за цей проміжок часу встигну зробити три телефонних дзвінки міністру або віце-прем’єр-міністру. У нас, на жаль, відсутнє оперативне реагування на проблеми. По-третє, люди на місцях хочуть бачити своїх профспілкових керівників. Хто несе ідею профспілкового руху? Лідер. Це добре, коли ми бачимо якусь профспілку, лідер якої говорить: «Я буду йти на пенсію. Кого мені замість себе поставити? Куму або родича?» Це те, з чим ми нині зіштовхуємося. Проте маємо, насамперед, слугувати тією сходинкою для голови ППО, щоб допомогти вирішити оперативно будь-яке людське питання.

– Як Ви оцінюєте нинішній соціальний діалог між профспілками, владою та бізнесом? Що заважає зробити його більш ефективним?

– Він не був повільним, упродовж останніх років був марним. Поясню. Можна було зустрітися з роботодавцями, обговорити важливі питання, але ми зачиняємося у кабінетах, пишемо листи. Це не оживляє самого процесу діалогу. Що стосується НТСЕР, щоб її реанімувати, як Голова ФПУ, з очільниками деяких міністерств спілкувався особисто.

Я би міг писати листи, зустрічатися із колегами, обговорювати різні питання, приймати аморфні, невиконані рішення й чекати, коли ж усе нарешті вирішиться, але ми сьогодні маємо вийти зі своїх «склепів», залишити зону комфорту, яка створювалася упродовж десятиліть. Чи хтось винен у цьому? Ні, бо це ті, хто сам обрав для себе такий стиль життя. Ні сторона роботодавців, ні урядова сторона всього цього не вирішить. Ми самі маємо йти і обирати те, що нам потрібно. Нині спостерігаю й позитивні ознаки, вони проявляються у пожвавленні роботи НТСЕР. Добре те, що міністри почали приїздити до нас і брати участь у з’їздах галузевих профспілок та зустрічатися зі спілчанами. У регіонах голови військових адміністрацій почали спілкуватись з нами, відновлювати роботу територіальних тристоронніх соціально-економічних рад. Ці імпульси відчутні. Підсилювати цю роботу ми можемо тільки спільно нашою внутрішньою єдністю, тому що, коли одне слово посилює мільйони, тоді легше говорити на будь-які теми.

– Якою Вам бачиться сучасна сильна профспілка? Ми маємо мати ідеали або зразок, до якого маємо дійти?

– Немає якогось єдиного ідеалу. У кожній організації є сильні і слабкі сторони. Наприклад, щодо профспілки моряків. Вони – прогресивні. Є молодь, рух, вони працюють. У Профспілці залізничників, яка не входить до складу ФПУ, робота побудована автоматизовано, відчувається конкретика у діях. І це добре. Голова профспілки – справжній лідер. Наведу ще приклад – профспілки шахтарів, металургів. Був присутній на заходах. Вражений організацією і масштабом їхньої діяльності. Раніше, коли брав участь у роботі засідань Президії ФПУ, я цього не відчував, аж допоки не зустрівся з їхніми трудовими колективами. Все залежить від людей. Глибоко переконаний, коли вони готові йти до досягнення своєї мети, то профспілка не словами, а реальними справами доводить свою дієздатність і продуктивність. Потім мене приємно здивували енергетики й атомники. Вони гідно відстоюють свої права. У них є молодь, кипить робота, збережена інфраструктура, яка весь час перебувала під обстрілами. Злагоджено працюють члени профспілок освіти, культури, охорони здоров’я.

– Який досвід міжнародних профцентрів Ви вважаєте корисним для ФПУ і чому?

– По-перше, це програмування майбутнього. Профспілковий рух Європи не чекає, що з ним станеться. Вони мають своє представництво у владі. Це те, чого не вистачає нам. Дійсно, профспілкам не потрібно зв’язуватись з політикою. Необхідно консолідовано визначитися з нашими депутатами, кому ми зможемо довіряти, і з кого потім спитаємо. Ось таким має бути представництво! Я не буду зараз давати цьому оцінку, але наше майбутнє полягає в тому, що ми його маємо програмувати і брати у ньому безпосередню участь До цього я закликатиму своїх колег.

– Про політику. Упродовж тривалого періоду профспілки були поза політикою, але завжди намагалися на неї впливати. Свого часу в Україні було створено Всеукраїнську партію трудящих. Вона брала участь у виборах. Потім об’єдналась з іншою політичною силою. Нещодавно ще була спроба створити іншу політичну силу, нову партію «Авангард народу». Як Ви вважаєте, у цій ситуації, яким шляхом краще йти? Створити свою партію, йти на вибори, або мати своє представництво у владі, наприклад, у ВР?

– Щоб гіпотетично оцінити якийсь результат, потрібно визначити небезпеки. Перша небезпека сьогодні – мати своє представництво фракційне або міжфракційне. Це розпорошуватиме профспілковий рух. Наведу приклад. У центристів, правоцентристів, правих, або вкрай лівих – у всіх свої вподобання, своя філософія. Як це все зшити? На мій погляд, не вистачало лідерства. І це питання лідерства стосується не тільки профспілок, а й усього нашого народу. Ми звикли вестися на яскраві ліхтарики, а стосовно партії – так, але якою вона має бути? Хто знає відповіді на ці запитання?

Як бачу її я – точно фаховою, тому що сьогодні великий запит на професійні кадри. У кого є такі кадри? У нас. А тепер запитання, чи готові ми сьогодні взяти відповідальність за країну? Впевнений, що у більшості своїй ми проголосуємо проти тільки з однієї причини, оскільки для цього, насамперед, потрібно підвестися і щось зробити. А ми здебільшого звикли, що нам наше майбутнє має хтось подати на блюдечку. Щораз на п’ять років потрібно піти і попросити, але, якщо ти прагнеш гарного майбутнього, то сам мусиш щось зробити. Ніхто за тебе цього не зробить. Незабаром повернеться мільйон військових до мирного життя. Якщо профспілки не будуть брати участь у їхній адаптації, як мінімум не стануть одним монолітом зі своїми людьми, – це може призвести до небезпеки. Чи знають військові, як зробити країну кращою – ні. Хто знає, як зробити державу соціальною, людиноцентричною? Тільки ті, кого все життя захищали профспілки. Але для цього потрібно своєю єдністю, спільним рухом встати і зробити. Я все це досліджую. Може, колись про це напишу. Ми знову можемо боротися, одні будуть за лівих, інші за правих, і чубитися на засіданнях, а ось інша складова – взяти на себе відповідальність. Якщо профспілковий рух буде до цього готовий, ми зможемо дати певний алгоритм.

– Як зробити профспілки більш привабливими для молоді? Посилити мотивацію вступу до профспілки і роботи у профспілках? Які конкретні кроки Ви плануєте у цьому напрямі?

– Всі дії, які відбувалися навколо молодіжного руху, на мою думку, були вкрай неправильними. Ось скажіть, як ми можемо сьогодні молодь залучити до профспілкового руху, якщо ми витрачаємо кошти, зокрема і міжнародні гранти на те, щоб молодь зібралася, з’їла печиво і сфотографувалася. Якою я б хотів бачити молодь – із сяючими очима. У нас сьогодні Молодіжна рада не дуже і молода. Але з молодими козаками і козачками, яким 20-25 років і яким хочеться рухатися вперед і якщо таких ми залучимо, я готовий напрацювати таку модель, якою вони зможуть поділитися з трудовими колективами й передавати енергію єдиного пориву спільних дій. Вони мають спілкуватися однією мовою. Тобто освітянин, якщо він представляє молодь ФПУ, має приїхати на підприємства до енергетика і сказати: «Брате, ти не входиш до профспілки? Чому? Давай я тобі поясню, чому це тобі потрібно. Ти вже завтра можеш стати тим лідером, який поведе за собою профспілковий рух». Але це вже сьогодні потрібно починати робити. Це має передаватися із вуст в уста не через призму часів, років і світобачень, а зрозумілими словами. У нас поки що так не відбувається. Вони обрали іншу форму – добре спілкуватися з міжнародним партнером, розповісти про українську молодь, сфотографуватися, але це не надає доданої вартості.

– Якби змогли повернутися у свій перший день на посаді, яку пораду дали б собі?

– Не втрачати віри і впевненості. З перших днів я був зломлений зрадою колег, підписанням меморандумів про вихід з ФПУ. Тиск. Я потім зібрався, але перші кілька тижнів були для мене хворобливими, тому що зраджували ті, у кого вірив і кому довіряв. Вони потім змінили свою думку, вибачилися, але це для мене стало важким випробуванням. І ще, я б не змінив свого рішення про необхідність проведення змін в організації.

– Які головні досягнення двох місяців роботи Ви можете назвати вже зараз?

– Зміну позиціювання профспілкового руху. Відновлення НТСЕР. Вибудувано комунікацію з Омбудсменом. Налагоджено діалог на регіональному рівні між профспілками і владою Але найголовніше – я мав нагоду зустрітися і познайомитися з рядовими членами профспілок на місцях, почути їхні голоси, дізнатися про запити, які проблеми їх турбують, відчути їхнє ставлення до профспілки. У моїй пам’яті назавжди залишаться зустрічі у трудових колективах з рядовими членами профспілок.

– Над яким ключовим проєктом працюєте сьогодні, що в майбутньому може «змінити правила гри»?

– По-перше, повернення до Будинку профспілок у Києві. Це стратегічне моє завдання і воно буде виконано. Це з класу майнового. По-друге, – нині я працюю над ст. 17 Закону України «Про ЗСУ», яка дасть можливість військовослужбовцям повернутися до своїх галузевих профспілок, це дасть змогу нашим захисникам офіційно перебувати у тих профспілках, де на сьогодні вони не сплачують членські внески. Це підсилення фінансове. Вже є позитивні сигнали з цього приводу від народних депутатів і ми працюємо, щоб винести це питання на обговорення у Комітетах ВР України. Також ми рухаємося у бік підписання нової Генеральної угоди. Все інше – це тактичні питання.

– І насамкінець, що б Ви хотіли сказати всім членам профспілок України напередодні відзначення 35-річчя від дня створення ФПУ?

– Насамперед хочу подякувати ветеранам профспілкового руху, які створили і змогли зберегти ФПУ. Побажати усім колегам навчитися дивитися у глибину, корінь питань. Вважаю, що з багатьох питань політичні сили використовують профспілковий рух. Ми маємо разом зібратися, консолідувати наші зусилля, і я буду до цього закликати. Тому побажав би дивитися на все, що відбувається, не через призму власних амбіцій, а для того, заради чого ми всі працюємо, щоб нас об’єднувала мета, а не власні інтереси. Ми покликані зробити профспілковий рух таким, який потім передамо нашим дітям та онукам.

Вів розмову Юрій Работа