У новій фазі капіталізму все стало гнучким — зайнятість, трудові права, рівень оплати, соціальні зобов’язання. Усе — крім прибутків великих гравців. Їхнє місце за столом фінансової рулетки гарантоване. Натомість працівник перетворюється на гравця, що змушений ставити на власне життя — і дедалі частіше програє.
Спекулятивний капіталізм остаточно витіснив індустріальний. Реальні інвестиції поступилися місцем алгоритмам і деривативам. Сьогодні прибутки зростають не там, де створюється цінність, а там, де можна уникнути зобов’язань — перед суспільством, державою, працівниками. Це світ волатильності, у якому головна чеснота — гнучкість, а головна стратегія — уникнення будь-яких гарантій.
Панування фінансових спекуляцій змінює саму логіку ведення бізнесу: корпорації більше не інвестують у довгостроковий розвиток чи стабільну зайнятість. Вони керуються короткотерміновими інтересами акціонерів і миттєвого зростання капіталізації.
Профспілки історично боролися за частку праці в національному доході. Але в економіці, підпорядкованій фінансовим ринкам:
Логіка, на якій побудовано «казино-капіталізм», є структурно ворожою до профспілкового руху.
Спекулятивний капіталізм означає:
Натомість профспілки втілюють протилежну логіку:
Заклики до «здорового капіталізму» чи «відповідального бізнесу» не мають під собою реального підґрунтя. У межах сучасного капіталізму такого бізнесу не існує. Тому профспілки — не просто спроба врівноважити капітал, а виклик його логіці.
Профспілковий рух у цьому контексті — не архаїчний інститут, а носій альтернативного бачення соціального порядку. Він базується на припущенні, що:
Саме тому вимога нового соціального контракту, яку висувають профспілки, не є суто реформістською. Вона — політичний виклик глобальному устрою, заснованому на владі спекулятивного капіталу.
L20: спроба перезапуску
У липні 2025 року в Південній Африці відбувся саміт L20 — зібрання лідерів профспілкових центрів країн «Великої двадцятки». У його порядку денному — теми, які намагаються витіснити з глобального політичного словника: право на гідну працю, реальне зростання зарплат, ефективний соціальний захист.
Саміт завершився чіткими вимогами до урядів:
З одного боку, це звучить як класичний профспілковий порядок денний. Але в контексті фінансіалізованої економіки такі вимоги набувають контрсистемного значення. Вони суперечать логіці глобальної архітектури, у якій праця — лише змінна у рівнянні прибутковості.
Контракт, який не підпишуть — без тиску
Новий соціальний контракт не з’явиться внаслідок просвітлення бізнес-еліти. Його не підпишуть у Давосі, його не сформує штучний інтелект. Він має бути виборений — через організацію, солідарність, політичну боротьбу.
Це особливо актуально в умовах, коли держава відіграє роль не арбітра, а посередника між інтересами глобального капіталу та беззахисного працівника.
Український вимір: втрачений шанс чи фронт боротьби?
Для України проблема нового соціального контракту не є теоретичною. В умовах війни, дерегуляції трудових прав і масштабної трудової міграції питання колективного захисту працівників — це питання збереження країни як соціального проєкту.
Якщо праця залишиться незахищеною, то після завершення воєнних дій ми отримаємо не економіку відновлення, а економіку виснаження. У таких умовах жоден зовнішній інвестор не компенсує втрату людського капіталу — а отже, і потенціал розвитку.
Повернути право на майбутнє
Соціальний контракт — це не ностальгія за минулим. Це боротьба за майбутнє. Або праця отримає реальний захист, або суспільства продовжать розшаровуватися до межі соціального розпаду. Третього не дано.
У світі, що перетворився на казино, єдине, що може врятувати гравця, — вихід із гри та створення нових правил. А це можливо лише тоді, коли за ігровий стіл сяде новий суб’єкт — організовані працівники, які усвідомлюють свою боротьбу не лише як боротьбу за умови праці, а як опір логіці фінансіалізованого капіталізму.
Автор –
Василь Шилов, кандидат філософських наук
* надсилаємо тільки корисну інформацію / * ваші данні не потраплять до третіх лиць